Сільське господарство середньовічної Західної Європи, його поступова еволюція

Економічна історія найбільших індустріальних центрів сучасності почалася із тривалого етапу аграрної економіки, і в країнах Західної Європи найбільше чітко прослідковуються її характерні риси й поступова еволюція. У перші століття нашої ери частина західноєвропейської території входила до складу Римської рабовласницької імперії, іншу, більшу її частину, займали роз'єднані первіснообщинні поселення. Тільки після падіння Рима починається становлення й самостійний господарський розвиток західноєвропейського регіону Веб студия Вебер Создание сайта

Його історія в період з V-VI по XV - початок XVI вв. одержала назву "середньовіччя". Термін "середні століття" був уведений у науковий оборот італійськими гуманістами епохи Відродження, які такою стислою формулою позначили загальний рівень розвитку Європи процеси, що й відбувалися в ній, в 1000-літній проміжок між греко-римською античністю й зародженням буржуазної цивілізації. Почався цей період з масових міграцій так званих варварських племен, німецьких і, тюркських, східних степових кочівників, під натиском яких відбулися падіння Римської імперії, загибель і забуття її досягнень в області господарства, науки й культури. Європа змушена була починати своє господарювання заново, із примітивної аграрної економіки. Вона панувала довго, але риси її поступово змінювалися, еволюціонували. В історії аграрного середньовіччя можна виділити два етапи: перший тривав з V-VI по XI в., другий - з XI по XV в. включно. Характерні риси кожного з них полягали вследующем. изготовление веб сайтов здесь, Киев (044) 233 3777 улица Вышгородская 45А/6

У початковий період своєї економічної історії Західна Європа була мало населена; на території нинішньої Франції проживало не більш 4-5 млн чіл., приблизно стільки ж - в Італії, на землях Німеччини - усього 2-3 млн чіл., а в Англії й того менше - близько 1 млн. Майже все населення займалося землеробством, і умови цієї праці були надзвичайно важкі. Уютные квартиры в киеве посуточно недорого на выгодных условиях.

Значна частина Європи була покрита лісами, густо разросшимся чагарником (вони займали до 2/3 усієї площі), земель, вільних від заростей і придатних для оброблення, було мале й перебували вони головним чином у прилягаючі до Середземномор'я південних степових районах. Тому історія європейського землеробства починається із тривалого панування подсечно- вогневої системи. Деревянная кухня в киеве из отличных материалов.

Селяни вибирали більш-менш підходящий для майбутнього посіву ділянка, ставили тимчасове селище й відзначали карбами й засіками дерева, які випливало валити найближчим часом. Валку починали раннім летом, коли на деревах було ще свіже листя (це визначала якість майбутньої золи), потім обрубували суки й гілки й наступною весною ліс спалювали. Потім пожог розрівнювали граблями, у свіжу, ще теплу золу сіяли зерно або городин і після сівби ґрунт боронували верхівками зрубаних ялин, так званими "суковатками".

Господарювання, засноване на аграрних економічних структурах, тривало в Росії дуже довгий час, аж до реформи 1861 г. Історично початок цьому господарюванню було покладено племенами східних слов'ян, що здавна населяли територію Східно-Європейської рівнини. В I тисячоріччі н.е. більша частина цієї рівнини була покрита лісами й ділилася на дві основні зони: велику лісову зону Півночі, що й поступово поміняла її до півдня смугу лісостепу, що простирався в основному в районі Середнього Придніпров'я - майбутньої території Київської держави

Південна лісостепова зона мала найбільш сприятливі умови для розвитку землеробства. Тут вільні від лісу й зручні для обробки площі перемежовувалися з лісовими масивами й гаями, що захищали їх від холодних, а також від жарких і сухих вітрів. Ґрунти відрізнялися родючістю й сприятливої для оброблення структурою. У лісостеповій зоні ще з IV-III тисячоріч до н.е., тобто із часів неоліту, головною галуззю господарства слов'янських племен стало землеробство. Це було, як і споконвічно на Заході, землеробство мотичне, дуже трудомістке й малопродуктивне. Обробка більших полів за допомогою мотики була неможлива й первісне землеробство розвивалося у формі огородничества. На півночі Східно-Європейської рівнини землеробство виникло значно пізніше й розвивалося в специфічній для лісових областей формі подсечного або вогневого землеробства. Воно було однотипно із землеробством у північних районах західноєвропейського континенту

Мотичне землеробство змінилося в VII-VIII вв. землеробством орним, більш продуктивним, здатним стати базою життєзабезпечення народу, що й не вимагали колективних, зусиль роду для обробки землі. На цій основі в східних слов'ян відбулося розкладання родового ладу й у рамках, що утворювався в IX в. Київської держави розвернувся процес феодалізації. Основою його, як і у всіх країнах, був утвір і ріст великої земельної власності. Вона належала князям і боярам, тій верхівці суспільства, яка зложилася тут у ході розкладання родового ладу. Основною формою феодального землеволодіння в Київській Русі була вотчина - власність, якої вотчинник міг вільно розпоряджатися: дарувати, заповісти, передавати в спадщину. Спадкоємний характер володіння особливо відрізняв вотчину. Ріст феодального землеволодіння відбувався за рахунок князівських пожалувань і насильницького захоплення вільних, общинних земель. Що потрапило в такий спосіб у феодальну залежність сільське населення, так звані смерди, або обробляли в порядку панщини панську землю, або платили ренту продуктами (у той час форми феодальної експлуатації ще мало відокремилися й різнилися). Взагалі по сільськогосподарському розвиткові Київська Русь була приблизно на одному рівні із країнами Західної Європи. Виділяв її рівень ремісничого виробництва. У Київській Русі налічувалося близько 40 ремісничих спеціальностей і багато ремісничих виробів користувалися більшим попитом у Візантії й у країнах Заходу. Саме з ремеслом були зв'язані великі зовнішньоторговельні зв'язки Прадавньої Русі

Розділи